Вибори у США, російський слід у дезінформації після Сеути, голі велопробіги
____________________________________________
Теорія мертвого інтернету — теорія, згідно з якою значну частину змісту в інтернеті створюють не реальні люди, а радше боти та інші інструменти ШІ. Джерело: dictionaryblog.cambridge.org/category/new-words/.
Вибори без інтриги
Готуй сани влітку, воза взимку, їж кавун у серпні, бо у листопаді його вже не буде, а ще в серпні починай читати про проміжні вибори у Сполучених Штатах, щоб до листопада встигнути втомитися від американських новин і не надто переймати результатами голосування.
Отож вибори у США. Інколи здається, що це тема, яка весь час присутня у нас у подкасті, але там правда часто відбуваються якісь вибори. Цього разу в листопаді обиратимуть 35 зі 100 місць у Сенаті, повністю весь склад Палати представників (435 місць) і губернаторів у 36 штатах, багато з яких вже скоро розглядатимуть як потенційних кандидатів та кандидаток у президенти.
Трішки поговоримо про тло, на якому розгортається передвиборча кампанія. Аналітики V-Dem Institute при Гетеборзькому університеті відзначають у своєму Звіті про стан демократії, що за всю історію їхніх спостережень (а ця організація відстежує дані для понад 200 країн з 1789 року до теперішнього часу)… так ось аналітики V-Dem Institute відзначають, що минулого року Сполучені Штати пережили один із найшвидших спадів ліберальної демократії. Далі — цитата: «Демократія у США зараз перебуває в найгіршому стані за останні 60 років». Кінець цитати.
У 2025-му Дональд Трамп видав щонайменше 225 указів, а Конґрес, який зараз контролюють республіканці, ухвалив лише 49 законів, більшість з яких стосувалася другорядних питань. І ось Financial Times пише, що для демократів у цій виборчій кампанії головна ціль — отримати контроль над Конґресом, щоб обмежити для Трампа можливості самостійно ухвалювати все, що йому заманеться, а також ініціювати низку розслідувань щодо президента та інших високопосадовців з його кабінету. Про те, які шанси на успіх у Демократичної партії, ми поговоримо трішки згодом, а зараз продовжимо про контекст кампанії.
Як Ти розумієш з головної цілі демократів, Дональд Трамп хоч участі у виборах безпосередньо не бере, але залишається ключовим гравцем і у цих перегонах також. І в обговоренні ключових проблем, які сьогодні хвилюють американських виборців постать президента так чи інак з’являється. Щодо ключових проблем, то, мабуть, на першому місці — вартість життя. Якщо пригадуєш, 2 роки тому Трамп обіцяв, що якщо його знову оберуть, то він подолає інфляцію та знизить ціни на пальне, які за його попередника Байдена стрімко зросли через поєднання глобальних економічних криз, різкого відновлення попиту після пандемії COVID-19 та напад Росії на Україну. І ось Дональд повернувся до Білого дому, а рівень інфляції чомусь так і не вдалося за цей рік знизити до 2 відсотків, що є цільовим показником Федеральної резервної системи. Щодо цін на пальне, то тут взагалі — журба, смута і зажура. Зростання цін прискорилося через війну з Іраном. А питання ціни на пальне є надзвичайно символічним для американських виборців. Тож чи варто Тобі розповідати, що те, що Трамп так і не виконав обіцянку знизити вартість життя, демократи перетворили на послідовну лінію критики його адміністрації та Республіканської партії загалом.
Ще одна невиконана обіцянка, яка активно обговорюється у виборчому контексті, це, звісно, обіцянка, що Сполучені Штати не втягуватимуться у жодні військові конфлікти, особливо на Близькому Сході. Але спершу Венесуела, потім Іран, а ще ж наприкінці 2025-го були атаки на ісламістів у Нігерії. Особливо складно у випадку з війною з Іраном, бо ціна її висока, а як досягти цілей цієї війни — не зовсім зрозуміло, точніше взагалі незрозуміло. До того ж незрозумілими із самого початку залишаються цілі цієї війни. Протистояння триває вже скоро як пів року, а режим у Тегерані досі тримається. Вашинґтон у цей час намагається зберегти крихке припинення вогню або укласти угоду про збереження відкритого судноплавства, але наразі успіхів не видно.
Financial Times серед ключових проблем, які обговорюються під час виборчої кампанії, називає також штучний інтелект. Як пояснює журналіст Джош Габерт-Дойон, Трамп зі соратниками сподівалися, що бум ШІ, який підняв фондовий ринок і стимулював інвестиції, допоможе покращити сприйняття виборцями економіки напередодні проміжних виборів. Проте надмірна увага президента до цієї галузі, а також його тісні зв’язки з керівниками провідних технологічних компаній, схоже, дають зворотний ефект, адже породжують побоювання, що переваги штучного інтелекту не є загальнодоступними, а прибутки розподіляються серед невеликої групи топменеджерів. До того ж у різних американських містах відбувалися протести проти будівництва центрів обробки даних, необхідних для розвитку ШІ. Серед причин громадського невдоволення фігурують такі: вплив датацентрів на довкілля, на ціни на електроенергію та обмежена кількість робочих місць, які вони створюють.
І остання з проблем, про яку нам треба сьогодні згадати, — це імміграція. На початку свого другого терміну Трамп заслужив схвалення виборців за майже повне закриття кордону США з Мексикою. Це призвело до фактичної зупинки потоку нелегальних іммігрантів, але потім він пішов далі. І ось уся ця історія з тим, що агенти ІСЕ у пошуках нелегальних мігрантів застрелили громадян США і дестабілізували життя цілих громад, викликала хвилю обурення. Попри це у питанні імміграції виборці продовжують довіряти більше республіканцям, ніж демократам: 48% проти 36%. Але що ще дуже важливо у цьому контексті відзначити, так це те, що з квітня 2025-го до липня 2026-го рівень схвалення імміграційної політики Трампа знизився з 50% до 40%, а частка респондентів, які її не схвалюють, сягнула майже 60%.
Якщо вже зайшли на поле цифр, то продовжимо розбиратися з ними далі. Давай про шанси демократів. Спершу про Сенат. Там на кону стоять 35 із 100 місць, але лише 11 з них оцінюють як такі, де відбуватиметься конкуренція між двома партіями, решта припадає на «червоні» республіканські або «сині» демократичні штати і навряд чи змінить партійну приналежність. Сьогодні Республіканська партія контролює у Сенаті 53 місця. У демократів — 47, до того ж до їхнього табору примикають два незалежних сенатори Берні Сандерс та Ангус Кінґ. Себто їм треба здобути принаймні 4 додаткові місця, щоби повернути собі верхню палату. Найвищі шанси здобути додаткові місця — у Північній Кароліні, Мені та Огайо. Демократи також можуть отримати четверте місце на Алясці, в Айові або Техасі, але! Їм ще ж необхідно втримати ті місця, які вони вже контролюють. І прогнози на сьогодні такі, що повернути контроль над Сенатом демократам не вдасться. Якщо раптом станеться так, що голоси у верхній палаті розділяться 50 на 50, то вирішальний голос буде за віцепрезидентом Джей Ді Венсом.
Стосовно Палати представників, то тут прогнози для демократів більш оптимістичні. Є сигнали, що вони візьмуть під контроль нижню палату. Зокрема результати опитування Reuters/Ipsos, показали, що 42% зареєстрованих виборців наразі проголосували б за кандидата чи кандидатку від Демократичної партії порівняно з 37% за республіканців. Завдяки цьому опитуванню вдалося також виявити, що вперше майже за 10 років виборці вважають, що Демократична партія має кращий план економічного розвитку, ніж їхні опоненти.
А ось у чому в республіканців значна перевага, то це у залученні коштів на свої кампанії. Наприкінці червня їхні національні партійні комітети та союзні комітети політичної дії накопичили більш як 650 мільйонів доларів, тоді як у демократів — 350 мільйонів.
Підсумовуючи, якими є ці проміжні вибори у США, можна сказати, що доволі нудними. Більшість перегонів позбавлена інтриги, оскільки десятиліттями обидві партії штучно перекроювали межі округів, створюючи для себе «безпечні» місця. Узагалі карту виборчих округів раніше переглядали раз на 10 років після перепису населення, але нещодавно цю традицію порушили, оскільки Трамп змусив республіканців змінити межі округів у Техасі. Згодом інші штати просто посеред виборчого циклу також перекроїли карти, щоби здобути перевагу перед листопадовим голосуванням. У результаті цьогоріч долю Конгресу вирішуватимуть лише кілька конкурентних округів, куди зараз обидві партії вливають величезні ресурси. І найбільш імовірно бодай про деякі з них Ти почуєш у наступних випусках «Ранкового допіо». Наприклад, про 7-ий виборчий округ Пенсильванії, де з чинним конгресменом-республіканцем Раяном Маккензі змагається колишній пожежник Боб Брукс.
Російський слід після Сеути
Ми продовжуємо за підтримки ERIM та Європейського Союзу розповідати про тенденції у поширенні дезінформації. Усе, що Ти почуєш далі, є виключною відповідальністю Sebto Media і не обов’язково відображає позицію наших партнерів.
Британська група з протидії дезінформації «411» минулого тижня опублікувала аналіз, який свідчить про те, що у дні після масового прориву до Сеути акавнти, пов’язані з російськими військовими, поширювали ультраправі повідомлення і лише за шість годин такі публікації могли отримати понад 720 тисяч переглядів. У них події в Сеуті подавали як навмисно організовану «атаку» і звинувачували іспанську владу у співучасті. При цьому використовували ісламофобські та антисемітські конспірологічні теорії. Частину таких повідомлень поширювали одразу кількома мовами, що дозволило їм швидко виходити за межі іспанськомовного інформаційного простору.
Одним із джерел цієї інформаційної кампанії дослідники називають Telegram-канал Rybar, який має зв’язки з російською розвідкою. Його повідомлення потім підхоплювала ціла мережа так званих акавнтів-ретрансляторів. Серед них були й профілі, пов’язані з мережею Pravda. Це масштабна, афілійована з Кремлем екосистема дезінформації, створена для посилення проросійської пропаганди та спотворення світового публічного дискурсу навколо російсько-української війни.
Якщо пригадуєш, у минулому випуску ми говорили про те, що одна з теорій, якою пояснюють масовий рух марокканців до кордону, полягає у поширенні неправдивої інформації, що начебто тих, хто прибуде до Іспанії морем, залишатимуть у країні. До того ж молоді люди через соціальні мережі отримували неправдиву інформацію про те, що кордон нібито відкритий, а в коментарях під вірусними відео люди навіть обмінювалися порадами, як дістатися Сеути. Станом на зараз дослідники вважають, що ця координація з боку самих мігрантів здебільшого була органічною, адже інформація поширювалася через велику кількість невеликих анонімних акавнтів, а не через якогось конкретного організатора.
Але все, що творилося у соціальних мережах після кризи у Сеуті, має всі ознаки скоординованої кампанії. І на думку фахівців, саме цю дезінформаційну інфраструктуру варто вивчити, оскільки якщо вже є певна мережа, то з наступною міграційною кризою вона просто підхопить нову історію і перетворить її на чергову хвилю дезінформації.
Пов’язані з Росією акавнти часто поширюють наративи, що націлюються на дестабілізацію ситуації в Європі. Серед таких нерідко є ультраправі тези щодо імміграції. Це не новина. Але група «411» та інші експерти вважають, що те, якими були масштаби та координація дезінформації після кризи у Сеуті, потребують дуже прискіпливої уваги.
Голий велопротест
А тепер нарешті про голий велопротест. Такий у суботу відбувся в американському Портленді. Учасники та учасниці так званого World Naked Bike Ride їхали містом і протестували проти залежності від викопного палива, впливу великих нафтових компаній та олігархів, а також проти міської інфраструктури, яка, на думку організаторів, робить велосипедистів і пішоходів вразливими перед автомобілями.
Чи робили вони це голими? Так, але не всі. Оригінальний задум таких акцій передбачає, що їхати на велосипеді треба оголеними або розмальованими фарбою, але якщо подивитися сторіс з Портленда, то можна побачити, що серед демонстрантів було чимало вбраних в одяг осіб. А ще люди прикрасили свої велосипеди, бо право на протест треба святкувати вайбово!
«Що вайбовіше, то краще», — мабуть, подумали у Портленді, бо цьогоріч це вже другий голий велопробіг у місті. Перший відбувся наприкінці липня, він є традиційним у Портленді ось вже 20 років. Ідея для другого виникла після того, як організатори оригінального заходу 2 роки тому призупинили його проведення, щоби переосмислити безпеку акції, що сильно масштабувалася за останні роки. Альтернативна група вирішила, що Портленду потрібен саме протест, а не просто масовий велозаїзд, тому й створила власну версію.
Для нових організаторів принципово важливо, щоб це залишалося політичною акцією, тому на початку заходу учасникам нагадують про його цілі, а також не залучають поліцію для супроводу колони.
Узагалі формат голих велопробігів народився не в Портленді, а в канадському Ванкувері на початку 00-х, а у 2004 дійшов до Портленда. Рух поєднував одразу кілька тем: критику залежності від нафти, безпеку велосипедистів і позитивне ставлення до людського тіла. Ідея полягала в тому, щоб продемонструвати вразливість людини на велосипеді буквально. З часом портлендський велопробіг перетворився на одну з найбільш помітних подій місцевого велосипедного літа. На початку 2020-х на нього могло збиратися до 10 тисяч людей.
Традиційний велопробіг сьогодні значною мірою нагадує велике міське свято. На велосипедах встановлюють диско-кулі, колонки та світло, учасники та учасниці танцюють, грають у фрисбі, а поруч може їхати самба-оркестр. Популярність та масовість заходу з часом викликала дедалі більше питань. З одного боку, чи залишилося там місце для протестної складової? З іншого боку, а чи обов’язково протест має бути серйозним, конфліктним і неприємним?
Ці питання виникли не лише у Портленді щодо голих велопробігів. Вони характерні загалом для велопротестів. Сучасні велосипедні протести виросли з активістських рухів 70-х років, зокрема з боротьби за права ЛГБТК+ та екологічних кампаній. Але згодом частина велосипедних активістів перейшла від прямої конфронтації до співпраці з міською владою: вони почали працювати з планувальниками над велосипедними доріжками, безпечнішими вулицями та іншою міською інфраструктурою. У таких містах, як-от Портленд, велосипед поступово перестав бути символом бунту і став частиною міської політики та планування.
Журналіст Джонатан Маус, який багато років стежить за велосипедною культурою Портленда, вважає, що те, як оголений велопробіг досі залишається настільки згуртованою, абсурдною і водночас важливою для людей подією, може свідчити не про те, що протест втратив сенс, а навпаки — про здоров’я місцевої спільноти.
