Випуск №157
Чому почалися протести у Франції. Імміграційна політика. Жорстокість французької поліції. Реакція влади на протести
Пандемічний мозок — серія симптомів, включаючи забування речей і нездатність чітко мислити, які відчувають люди внаслідок пандемії Covid-19, навіть якщо вони не хворіли на коронавірусну хворобу.
Коли рветься терпіння
Доброго ранку! Головною темою цього випуску Твого улюбленого ранкового огляду новин будуть протести у Франції.
Тобі, мабуть, вже доводилося бачити чимало вражаючих фото та відео французьких вулиць у вогні. За жвавими дискусіями про методи та побічні ефекти протестів можна загубити причини подій, що розгортаються у Франції просто зараз. Тому сьогодні ми самі для себе спробуємо все структурувати, ну і дамо послухати Тобі.
Згадай, як на уроках історії нас всіх вчили, що у знакових подій завжди є причини і приводи. Причина — це щось, що може накопичуватися роками, є системним та визначає ту чи ту суспільну ситуацію або функціонування певної сфери. Привід – штука миттєва, яка завжди перебуває десь на поверхні, часто формальна, але така, що спонукає до конкретних дій у відповідь на причину. Напиши нам у коментарях, чи Твої вчителі та вчительки також порівнювали привід зі спусковим гачком?Закінчуємо з ностальгією за школою та повертаємося до протестів у Франції. Привід. У кінці червня поліцейський вбив 17-річного підлітка, коли той відмовився зупинити автомобіль. Є відео інциденту, на якому видно, що поліція переслідувала хлопця. Офіцери підходять до його машини, один з них направляє пістолет на юнака. Хлопець починає від’їжджати, і в цей момент офіцер робить прицільний постріл у груди.
Хлопця ідентифікували як Нахеля М. Він був французько-алжирського походження, що є дуже важливим, буквально визначальним чинником у цій історії. Прокурор, який займається цією справою, минулого тижня заявив, що поліція намагалася зупинити транспортний засіб через небезпечне водіння. Нахель відмовився зупинитися, проїхав на червоне світло, допустив інші порушення правил дорожнього руху та поставив під загрозу безпеку пішоходів, тому офіцер зробив постріл. Наразі він перебуває під офіційним розслідуванням за умисне вбивство.
Багато хто у Франції розглядає вбивство підлітка не як окрему трагічну подію, а яквідображення та результат системного расизму щодо арабських і темношкірих спільнот. Ось ми й підходимо до причин, утім спершу завершімо з приводом. Після вбивства Нахеля протестні рухи миттєво спалахнули відразу в декількох містах: Марсель, Ліон, По, Тулуза, Лілль, Бордо, Рубе та Нантер, передмістя Парижа, звідки родом Нахель.
Люди вийшли на вулиці навіть на заморських територіях Франції, наприклад, у Каєнні, столиці Французької Гвіани, та у Реюньйоні, острові в Індійському океані. Ліричний відступ. Заморські володіння Франції — це низка територій (здебільшого острівних), що належать Франції, але які є віддаленими від її основної європейської частини. Усі вони мають різний статус та рівень автономії, однак ці володіння представлені у французькому парламенті.
Протести досить швидко перейшли до жорсткої фази. Каміння полетіло у поліцію, фаєри задиміли, запалали смітники, будівлі та машини. Поліція зі свого боку застосувала сльозогінний газ, щоб спробувати розігнати натовп, а деякі муніципалітети обмежили використання феєрверків і заборонили протести.
Уряд мобілізував більше 40 000 офіцерів. Макрон розглядає різні варіанти припинення ситуації насилля, серед яких фігурує зокрема введення надзвичайного стану.
Від відкритості до контролю
А тепер перейдімо до причин. Імміграційна політика. Міграція у Франції має тривалу історію, а імміграційна політика коливалася між двох полюсів: гарантування прав мігрантів та мігранток або витіснення їх на задвірки суспільства.
Корінь різноманіття французького суспільства сягає ще 19 століття. Тоді Франція прийняла іноземних робітників з інших європейських країн — Бельгії, Польщі, Італії та Іспанії. Бельгійців залучали для роботи в текстильній промисловості, а італійці працювали переважно на виноградниках. Поява іммігрантів загострювала конкуренцію на ринку праці. Це виливалося у численні конфлікти. Тим не менш, країна продовжувала приймати нових людей. Між 1921 і 1931 роками кількість іммігрантів у Франції зросла з 1,4 мільйона до 2,7 мільйона.
Після Другої світової війни розпочалася нова фаза імміграції з вихідцями з країн Африки, зокрема з колишніх колоній Франції. Лаура Фрадер, фахівчиня зі соціальної історії Франції, пояснює, що післявоєнна політика відкритості до мігрантів мала декілька причин. Франція у своїй політиці була мотивована економічними чинниками, а також провиною за колоніальне та тоталітарне минуле, поширене у Європейському регіоні. Ці чинники стали поштовхом до З переосмислення питання прав людини.
Усе почало змінюватися на початку 1970-х, особливо після 1973 року. Тоді Франція зазнала великих збитків від нафтової кризи. ід 1973 імміграційна політика Франції почала змінюватися з відкритості на контроль, оскільки країна більше не могла прийняти та забезпечити роботою усіх охочих. Для людей північноафриканського та неєвропейського походження було два виходи: або залишити Францію, або не в’їжджати до країни взагалі.
Тодішній економічний спад додав популярності ультраправим силам, на кшталт «Національного фронту» Жана Марі Ле Пена. Тепер це партія «Національне об’єднання», яку довгий час очолювала Марін Ле Пен, донька того самого Ле Пена та подруга путіна.
Імміграційна політика стала ще більш жорсткою у 1993. Тоді країна запровадила політику «нульової імміграції».
У 00-х колишній президент Франції Ніколя Саркозі сформував теперішню імміграційну систему Франції. Він запровадив політику «обраної», а не «нав’язаної» імміграції. Її метою було «зупинити нелегальну міграцію та посилити умови для отримання десятирічного дозволу на проживання в країні».Еммануель Макрон продовжив заданий напрямок, підкреслюючи, що його позиція щодо іммігрантів — це баланс між людяністю та твердістю. Такий типовий Макрон! Завжди в пошуках балансу. Він зробив більш жорсткими вимоги депортації тих, кому відмовили у наданні притулку або дозволі на проживання у Франції, але полегшив процедуру в’їзду для іноземних студентів і висококваліфікованих працівників.
Цьогоріч у лютому Макрон представив новий імміграційний законопроєкт. Він має на меті полегшити процес легалізації, одночасно розширюючи сферу депортації, особливо для іммігрантів, які скоїли злочини. У планах Макрона — прискорити процес надання притулку та встановити мінімальний рівень володіння французькою мовою для отримання багаторічного дозволу на проживання.
Цей законопроєкт не сподобався ні лібералам, ні антимігрантським політичним силам. Для перших він надто жорсткий, для інших – надміру ліберальний. У березні розпочалася колотнеча навколо пенсійної реформи, і всім було не до того, щоб вирішувати питання іммігрантів.
Французьку імміграційну політику часто критикують, оскільки через балансування між відкритістю і контролем ніхто, по суті, не займався ні інтеграцією мігрантів та мігранток у французьке суспільство, ні підготовкою останнього до формату співжиття різних груп. Звідси виникає ціла низка проблем, одна з найбільших серед них — системний расизм та жорстокість поліції. Правозахисний орган французького уряду у 2016 році опитав понад 5000 людей і виявив, що чоловіків та хлопчиків, яких сприймають як темношкірих або арабів, поліцейські зупиняють у 20 разів частіше, ніж інших.
#невперше
Вбивство Нахеля — це не перший подібний випадок. Матьє Рігуст, який досліджує, наскількиу французьку поліцейську практику вкорінений колоніалізм, вважає, що сьогоднішні протести — це гнів не лише щодо поліцейського гноблення, а й проти економічної та расової нерівності. Але ми зараз, у Допіо, зосередимося саме на поліції. Як Ти можеш здогадуватися, проблема у її свавіллі, але не тільки. Утім, про все поступово.
Жорстокість поліції. Франція — одна з лідерок Європи за цим показником. Пригадай нещодавні протести через пенсійну реформу. Щоб розігнати людей, поліція застосувала сльозогінний газ, кийки, світлошумові гранати та гумові кулі, які є забороненими у більшості європейських країн. Рада з прав людини ООН навіть висловлювала занепокоєння з цього приводу.
Етнічний профайлінг
Ще один привід для занепокоєння — це застосування етнічного профайлінгу, він ж «етнічно-вибірковий підхід». Що це таке? Розповідаємо спільноті Sebto. Доєднуйся на на Buy me a coffee https://www.buymeacoffee.com/sebto або Patreon https://www.patreon.com/sebto і отримуй доступ до повної версії Твого улюбленого огляду новин світу.
З ким влада?
Останні 30 років французьку поліцію критикують як всередині країни, так і зовні. Незважаючи на це, держава її не реформує. Були спроби у 2020. У відповідь на протести солідарності після того, як Джордж Флойд загинув від рук американської поліції, адміністрація Макрона запровадила дві зміни. Перша – можливість притягнення до дисциплінарної відповідальності офіцерів, чию вину в підозрах у расизмі довели. Друга – заборона використання прийомів задушення при затриманні особи. Профспілки поліції почали чинити тиск. Врешті перше з цих положень пом’якшили, а друге взагалі скасували.
Ймовірно, небажання злити поліцейські профспілки — це одна з причин тієї публічної риторики, яку обрали президент, прем’єр-міністерка та інші популярні політики й політикині. Макрон назвав вбивство Нахеля невиправданим, але розкритикував насильницькі дії протестувальників та протестувальниць і став на сторону поліції: «Наша поліція та жандарми віддані нам з метою захисту і служіння Республіці. Я дякую їм щодня за це. Вони роблять це в рамках етичних норм, які потрібно поважати».
Мсьє президент вбачає джерело настільки жорстких протестів у відеоіграх та соціальних мережах. Він закликав платформи соціальних мереж допомогти придушити демонстрації. Попросив зокрема TikTok і Snapchat вилучити «найбільш делікатний контент» та ідентифікувати користувачів і користувачок, які використовують «соціальні мережі для закликів до заворушень або посилення насильства».
До речі, поки минулої середи Франція тонула у вогні, Еммануель Макрон відвідавконцерт Елтона Джона. Чесно кажучи, ми його навіть розуміємо. Сер Елтон закінчує концертну кар’єру, а протести ще продовжаться, як не ці, то якісь інші, тому що з причинами громадського спротиву, здається, ніхто найближчим часом працювати не планує.
Минулої п’ятниці речник Верховного комісара ООН з прав людини закликав французьку владу глянути на проблеми расизму та дискримінації у правоохоронних органах і «забезпечити дотримання принципів законності, необхідності, пропорційності, недискримінації, обережності та відповідальності під час застосування сили поліцією». Міністерство закордонних справ Франції відхилило такі коментарі ООН, заявивши, що «Франція та її поліція рішуче борються проти расизму та всіх форм дискримінації. У цьому зобов’язанні не може бути сумнівів. Застосування сили національною поліцією та жандармерією регулюється принципами абсолютної необхідності та пропорційності, суворо регламентується і контролюється».
Французька журналістка Полін Бок у колонці для the Guardian пише, що за акцентами на вплив соціальних мереж, заявами про безпідставність коментарів стосовно расизму в поліції та постійними згадками про мародерство під час протестів, влада уникає дискусії про причини та привід масових насильницьких протестів. Заклики реформувати правоохоронну систему просто ігноруються.
Зрештою така поведінка влади, як нам здається, може бути відображенням загальної суспільної неоднозначності. Reuters пише, що французькі медіа приділяють багато уваги двом конкуруючим краудфандинговим кампаніям. Одна збирає гроші для сім’ї поліцейського, який вбив підлітка; інша – для сім’ї Нахеля. Перша наразі значно випереджає другу. На момент, коли ми пишемо цей випуск Допіо, для сім’ї поліцейського зібрали вже майже 1,5 мільйони євро, для Нахеля — 352 тисячі. Збирати кошти для поліцейського розпочав ультраправий медійник Жан Месіха на платформі GoFundMe. 72 000 людей вже зробили грошові внески. Кампанія позиціонується як захист поліції, що є «жертвою малозабезпечених передмість».
