«Студія пам’яті». Конспект випуску №4

Музеї і пам’ять

Вітання! На зв’язку — Христя Рутар, дослідниця культурної пам’яті та травми, авторка подкасту «Студія пам’яті». У четвертому випуску ми говорили з Наталією Дзюбенко, яка працює у Державному природознавчому музеї НАН України та долучається до дуже багатьох ініціатив різних музеїв, зокрема з оцифрування колекцій.

Основні теми випуску

Декомунізація та деколонізація. Музей не може існувати поза науковим полем, тож нові інтерпретації потребують часу.
Музей під час війни. Евакуація колекцій, проблеми зі зберіганням, відсутність постійних експозицій у багатьох установах. Попри це музеї шукають способи не втрачати зв’язок з відвідувачами і навіть виконують терапевтичну функцію.
Оцифрування колекцій. Важливість цифрових «двійників» артефактів, приклад Тустані з 3D-моделюванням втрачених об’єктів. Цифра допомагає уявити минуле, але не замінює реальної взаємодії з предметом.
Цільова авдиторія. Проблема «розмитої» аудиторії в українських музеях. Приклад роботи з дітьми у Музеї Голодомору, де складні теми пояснюють через спеціально розроблені програми.
Меморіальні музеї та архітектура. Приклади музеїв Голокосту, POLIN, Музею Голодомору. Архітектура та кураторський задум створюють простори для рефлексії. Музей як наративна інституція вимагає режисури, сценарію, мультимедійних рішень.
Пам’ять як поле бою. Росія активно інструменталізує музеї на окупованих територіях. Це ще раз підкреслює, що музеї — простір формування колективної ідентичності й одночасно об’єкт боротьби.

Ключова думка

Музеї — це не лише сховища артефактів, а простори формування колективної пам’яті та ідентичності. Вони не можуть бути нейтральними: кожна експозиція є частиною суспільного досвіду й розмови про минуле та сучасність.