Шлях до рівності: як країни світу долали упередження проти одностатевих шлюбів

Чи справді сім’я — це союз лише чоловіка та жінки? Чи має право на родину кожна людина, незалежно від сексуальної орієнтації? Що робили держави, щоб подолати дискримінацію та забезпечити рівність для LGBTQ+ спільноти?

Ці питання досі залишаються гострими в багатьох куточках світу. Разом з Дариною Заржицькою і Оксаною Дащаківською у новому випуску подкасту «Макіавельки» обговорювали та аналізували досвід інших країн.

Право на сім’ю та шлюб є одним з фундаментальних прав людини. Однак для LGBTQ+ спільноти реалізація цього права довгий час була недосяжною мрією. Лише в останні десятиліття країни почали переосмислювати концепцію сім’ї та легалізовувати одностатеві шлюби. Цей процес був складним і тривалим, супроводжувався запеклими дебатами, протестами та змінами у суспільній свідомості.

Від цивільних партнерств до шлюбної рівності

Перші кроки на шляху до визнання одностатевих союзів часто полягали у впровадженні цивільних партнерств. Однак ця форма не забезпечувала повної рівності та викликала питання щодо статусу таких пар. Термін «цивільне партнерство» був обраний після тривалих пошуків визначення, яке б не суперечило консервативним поглядам на традиційну сім’ю. Проте згодом стало зрозуміло, що цивільні партнерства не вирішують проблему дискримінації. Ця узаконена форма стосунків не дає усю повноту прав, як шлюб, і керується іншою нормативно-правовою базою.

Перші кроки на шляху до визнання одностатевих союзів часто полягали у впровадженні цивільних партнерств. Однак ця форма не забезпечувала повної рівності та викликала питання щодо статусу таких пар. Цивільне партнерство не давало повноту всіх прав, як шлюб, і керувалося окремим законодавством. Навіть розлучення регулювалося інакше, ніж для подружжя. Новостворений термін був компромісом, який не суперечив консервативним поглядам на сім’ю. У законодавстві різних країн ця назва зазнає варіацій, тому ви, наприклад, в Україні могли чути про зареєстроване партнерство. Але згодом стало зрозуміло, що проблема дискримінації LGBTQ+ спільноти досі не вирішена.

У деяких країнах цивільні партнерства могли бути доступними і для різностатевих пар, проте їхній статус відрізнявся від повноцінного шлюбу. Тому в багатьох державах відбулася еволюція від впровадження цивільних партнерств до легалізації одностатевих шлюбів з усіма правами та обов’язками, аналогічними до традиційних. Етап цивільних партнерств дозволив поступово змінити суспільну думку та підготувати ґрунт для наступного кроку.

Куба — несподіваний приклад прогресу

Легалізація одностатевих шлюбів на Кубі у 2022 році стала несподіванкою для багатьох. Ця комуністична держава з авторитарним режимом, яка довгий час перебувала під економічними санкціями та зазнавала бідності, змогла здійснити прогресивні зміни. Шлях до цього був тривалим: від перших ознак лібералізації у 1970-х до поступового послаблення гомофобії у 1980-90-х роках. Активісти використовували креативні методи, як «війна плакатів» — кампанія з поширенням альтернативного бачення сім’ї у відповідь на пропаганду традиційних цінностей.
Легалізація одностатевих шлюбів відбулася після референдуму, на якому майже 67% кубинців підтримали нові положення сімейного кодексу. Проте шлях до цих змін був непростим — у 1960-х роках представники LGBTQ+ спільноти переслідувалися та відправлялися до робочих таборів, а відкрита дискримінація зберігалася навіть після легалізації гомосексуальності у 1979 році. Попри жорстку опозицію, лобіювання реформ Маріелою Кастро та підтримка владою кампанії на їх користь привели до прогресивних змін у застарілих законах.

Канада: тернистий шлях до рівності

Канада стала однією з перших країн, яка декриміналізувала гомосексуальність у 1960-х роках за ініціативи прем’єр-міністра Трюдо-старшого. Проте шлях до повної легалізації одностатевих шлюбів був тривалим та складним через федеративний устрій держави, де кожен штат мав свої особливості регулювання таких відносин. Попри суспільний консенсус щодо права людей на сім’ю, виникали додаткові питання, пов’язані з опікою над дітьми, розподілом майна тощо.

У 1999 році одностатеві пари отримали більшість правових переваг для шлюбу, а у 2005 році парламент Канади легалізував одностатеві шлюби, ставши четвертою країною після Нідерландів, Бельгії та Іспанії з таким законодавством. Проте цей процес супроводжувався жорсткою боротьбою та опором консервативних сил. Досі у деяких провінціяхіснують відмінності у регламентації одностатевих союзів, що свідчить про складність досягнення повної рівності навіть у прогресивних країнах.

Ірландія — референдум як шлях до змін

Ірландія стала першою країною, де одностатеві шлюби були легалізовані в результаті референдуму у 2015 році. Проте шлях до цієї історичної події був тривалим та непростим. Упродовж багатьох років в Ірландії домінувала римо-католицька церква, яка мала величезний вплив на суспільство та його традиційні цінності. Гомосексуальність була декриміналізована лише у 1993 році після тривалих дискусій та роботи спеціальної комісії, створеної ще у 1983 році.

Поворотним моментом став перепис населення 2000 року, який виявив значну кількість одностатевих пар, що проживали разом. Це змусило владу переглянути їхній правовий статус та розпочати процес законодавчого врегулювання цивільних партнерств. У 2004 році розпочалася робота над відповідним законодавством, а у 2010 році воно було остаточно впроваджене.
Падіння впливу римо-католицької церкви, зумовлене розголошенням скандалів із сексуальним насильством та педофілією, відіграло ключову роль у просуванні прав LGBTQ+ спільноти. У 2012 році була створена спеціальна комісія, яка дійшла висновку про неконституційність заборони на одностатеві шлюби. Це стало підставою для винесення питання на всенародний референдум у травні 2015 року. Успіху референдуму сприяла ефективна кампанія прихильників легалізації, залучення численних волонтерів та створення 58 осередків по всій країні.

Словенія: від пострадянського минулого до європейської інтеграції

Словенія, колишня республіка Югославії, пройшла тривалий шлях до визнання прав LGBTQ+ спільноти та легалізації одностатевих шлюбів. У кримінальному кодексі Югославії сексуальні стосунки між чоловіками вважалися незаконними аж до 1977 року. Попри впровадження цивільних партнерств, ситуація для одностатевих пар залишалася складною. Тому у 2005 році боротьба за легалізацію одностатевих шлюбів продовжилася з новою силою. LGBTQ+ організації Словенії поєднали свої вимоги з євроінтеграційним процесом, просуваючи легалізацію як необхідну умову для вступу до ЄС та наголошуючи на наявній дискримінації одностатевих пар. Досвід Словенії може бути співставним з українським, адже наша країна також прагне інтегруватися до європейського співтовариства та забезпечити рівні права для всіх громадян.

Як LGBTQ+ рух в Іспанії змінив уявлення про родину

В Іспанії шлях до легалізації одностатевих шлюбів був непростим через потужні консервативні сили, які протистояли цим змінам. Спочатку активісти не змогли досягти успіху через відмінності вимог усіх членів руху. Однак LGBTQ+ спільнота зуміла переломити ситуацію, зробивши акцент на праві на родину та сім’ю. Лише у 2000-му році вдалося скоординувати зусилля, перейшовши на політичний рівень і створюючи зміни зсередини системи через участь у партіях, де приймаються рішення.

У 2005 році активісти домоглися прийняття закону, який змінив цивільний кодекс, усунувши визначення сім’ї як союзу чоловіка та жінки, що дозволило укладання одностатевих шлюбів. Також жіночим парам дозволили бути одночасними матерями дитини, всиновлювати та вдочеряти дітей. В іспанському суспільстві досі точаться дискусії щодо визначення сім’ї та необхідності формування нових соціальних політик, які б регламентували обов’язок турботи про партнера.

Фінляндія: шлях до рівності в тіні російської загрози

Для Фінляндії, яка має такого непередбачуваного сусіда як росія, питання легалізації одностатевих шлюбів було делікатним через потенційну реакцію іншої країни. Проте фіни чітко ідентифікували рф як загрозу і прагнули не відступати від європейського дискурсу рівних прав, уникаючи надмірної уваги москви. Перші кроки були зроблені в 90-х, коли скасували закон про заборону «гей-пропаганди». Далі була боротьба зі спротивом церкви, залучення правозахисників та союзників з організацій психічного здоров’я і захисту соціальних прав. У 2014 році дозволили одностатеві партнерства, проти чого виступали праві партії. Проте у 2017 році парламент відхилив петицію правих про заборону. Дискусії тривають, але Фінляндія обережно рухається шляхом забезпечення рівних прав для своїх громадян.

Несподівані союзники

У боротьбі за право на сім’ю LGBTQ+ спільнота часто знаходила союзників серед груп, для яких традиційні гендерні ролі та обмеження були обтяжливими. Зокрема, феміністичні рухи у Канаді та Іспанії ставали першими прихильниками легалізації одностатевих партнерств, оскільки це був спосіб задекларувати, що уявлення про розподіл сімейних ролей більше не працює.

Шлях до шлюбної рівності для LGBTQ+ спільноти був складним і тернистим у різних країнах світу. Він супроводжувався юридичними, політичними та суспільними змінами, що часто тривали десятиліттями. Однак, попри різноманітність підходів та стратегій, ключовими факторами успіху ставали консолідація LGBTQ+ спільноти, широка громадська підтримка, а також розуміння того, що права людини — це не привілей меншин, а фундаментальна цінність, яка об’єднує суспільство.